назад

Право знати: Обмеження відрахувань із заробітної плати

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Але чому працівникові нараховують одну суму зарплатні, а отримує він зазвичай меншу суму? Які відрахування здійснюються з заробітної плати та які обмеження цих відрахувань встановлюються законодавством? Саме розгляду цих питань присвятила суботній ефір щотижневої передачі «Право знати» на хвилі Українського радіо.Херсон. заступнця директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Херсонській області Олена Іпатенко.

Завантажити запис радіоефіру

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Положення щодо обмежень відрахувань із заробітної плати містяться у статтях 127-129 Кодексу законів про працю України (далі – КЗПП), а також статті 26 Закону України «Про оплату праці».

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

  1. для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування.
    У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
  2. при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136 КЗПП).
  3. при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки.

Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник:

  • звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 356 статті 36 КЗПП:
  • призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 КЗПП;
  • переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;
  • відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;
  • звільняється з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з підстав, зазначених пунктах 12і 5 статті 40 КЗПП:
  • змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
  • виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці;
  • нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
  • при направленні на навчання;
  • у зв’язку з переходом на пенсію.

 При кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен утримувати по кожному працівнику наступні податки – податок на доходи фізичних осіб  – 18% та військовий збір – 1,5%.

При цьому загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках, передбачених законодавством України (при стягненні аліментів; відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, а також втратою годувальника; відшкодуванні збитків, заподіяних злочином; у разі коли особи, які купують товари у розстрочку, здійснюють виплати за виконавчими документами), – 50% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено 50% заробітку.

При відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70%.

Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

За роз’ясненнями, які є на офіційному веб-сайті Державної служби України з питань праці, конкретними документами, на підставі яких здійснюється відрахування із заробітної плати, можуть бути:

  • наказ (розпорядження) роботодавця (у разі покриття заборгованості працівника підприємству, на якому він працює);
  • будь-які виконавчі документи, наприклад, виконавчі листи, що видаються судами, ухвали та постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах, виконавчі написи нотаріусів;
  • письмове доручення працівника роботодавцю на перерахування частини свого заробітку на користь суб’єкта підприємницької діяльності, що продав працівникові товар у кредит.

За захистом своїх трудових прав можна звертатися до:

  • роботодавця з письмовою вимогою про відновлення порушених прав;
  • профспілки (якщо така є на підприємстві);
  • комісії по трудових спорах (обов’язкового первинного органу по розгляду трудових спорів працівником і роботодавцем, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях) із відповідною заявою, якщо працівник особисто не зміг врегулювати спір з власником або уповноваженим ним органом;
  • органів національної поліції (у разі грубого порушення законодавства про працю);
  • ГУ Державної служби України з питань праці, яка в тому числі здійснює нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення;
  • суду (статтею 55 Конституії України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб);
  • Уповноваженого ВРУ з прав людини (кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини).

 Якщо бажаєте отримати правову консультацію:

  • телефонуйте Єдиного контакт-центру 0 800 213 103 (цілодобово, безкоштовно в межах України);
  • завантажуйте мобільний додаток «Безоплатна правова допомога» (через Play Market та App Store). Додаток дозволяє автоматично зателефонувати на номер 0 800 213 103 та отримати консультацію юриста.