назад

Інтерв’ю з Юлією Лобчинською головним спеціалістом відділу правопросвітництва та надання правової допомоги Білоцерківського місцевого центру

Про що Ви подумали, коли вперше переступили поріг МЦ?

Білоцерківський місцевий центр це моє перше місце роботи.  Тим літом, я закінчила Академію адвокатури України і разом з подругою шукала роботу. До Центру прийшла разом з коліжанкою, як то кажуть «за компанію» і залишилась….на посаді головного спеціаліста відділу надання правової допомоги (стара назва). На той час рішення працювати в Центрі  скоріше було продиктовано бажанням спробувати себе, свої сили, після навчання і визначитися чи недаремно обрала цю професію. Мені тоді все було новим, незвіданим, цікавим, час від часу «лячним». Ще вчора студентська лава, а сьогодні надаю консультації, спілкуюсь з різними людьми, які приходять з різними питаннями, емоціями, потребами, але підтримка старших колег давалась в знаки і поступово прийшла впевненість, досвід і глибше розуміння того, що саме я роблю і для чого. Сьогодні, я більше займаюсь правопросвітницькою діяльністю і комунікацією.

Чи пам’ятаєте Ви найпершого клієнта, найпершу справу?

Я пам’ятаю жінку похилого віку, яка мені в бабусі годиться, вона прийшла з питанням про перерахунок пенсії. Мене вразила її манера триматися, якась безмежна тактовність, порядність та доброзичливість. В кінці розмови вона подякувала за відношення, що їй приділили час, що говорили з повагою і просила не надто перейматися, якщо нічого з того не вийде (я пропонувала послуги адвоката та судове вирішення справи). Згодом, за допомогою адвоката, пенсійним фондом їй все ж таки було зроблено перерахунок пенсії. Вона прийшла до центру із словами вдячності до нас, до мене особисто та адвоката, було дуже приємно. Я пам’ятаю її фразу: «я прийшла, бо люди здебільшого не вміють дякувати за добро, сприймають все як належне, а так не можна, бо тоді нас з’їсть байдужість».

Яка у Вашому МЦ була максимальна кількість клієнтів за один день?

Тридцять осіб учасників АТО, це стосувалось захисту їх соціальних гарантій.

Чи приходять до МЦ клієнти поспілкуватися «про життя», не маючи нагальних правових проблем?

Люди по різному оцінюють ті ситуації, які виникають в їх житті та не завжди розуміють, що потрібно робити та у який спосіб. Відчуття образи, персональної несправедливості, емоційний стан, переживання через власну безпорадність викликають необхідність «виливати душу» та говорити «про життя», начебто виправдовувати себе за існуючу проблему. Рідко, коли клієнт може чітко та коротку сформулювати суть питання.

Що ви в жодному разі не будете говорити клієнту?

Те, що може образити людську гідність. На думку не приходить якась конкретна фраза, але як на мене, точно не можна давати оцінку діям клієнта, навіть якщо вважаєш їх нерозважливими. Не можна обіцяти те, чого не можеш виконати або на що не зможеш вплинути.

Які у вашому МЦ склалися традиції? Чи є «талісман» або «ритуал», щоб день пройшов вдало?

Робота з людьми спонукає до «забобонів», напевно в кожного є свій особистий «пунктик». В нашому колективі гарний настрій і здорове почуття гумору рятує від щоденної рутини та негативних емоцій. Ми часто жартуємо і над собою теж. У нас є традиція – спільні подорожі та дозвілля. Поки мандрували лише Київською областю, але все ще попереду!)

Які відносини склалися з місцевою владою та громадськими організаціями? Як вони змінились за ці 5 років?

Протягом всього часу роботи відносини з громадськими організаціями тільки зміцнилися, вони від початку мали рівнозначні партнерські засади. З місцевою владою на початку ситуація була не така проста. Було більше непорозуміння, більше труднощів в спілкуванні і організації співпраці. На сьогодні ситуація з місцевою владою змінилась майже докорінно: багато спільних заходів, нас запрошують, до нас прислухаються.

МЦ п’ять років тому і зараз – у чому різниця?

Різниця у розвитку: у розвитку персональних навичок працівників (чомусь ми вчились самостійно, чомусь командно, з  тренерами або на власному досвіді), у розвитку стосунків з адвокатами, у розвитку стосунків з партнерськими організаціями, у розвитку функціоналу, у розвитку структури, у розвитку самовизначеності, у розвитку людської довіри до нас, одним словом багато в чому. Не змінним залишилось лише бажання допомагати людям відстоювати свої права.