Часто коли пацієнт звертається до лікаря за медичної допомогою у нього виникають хвилювання щодо того, чи не стане відома інформація, яку він повідомляє виключно лікарю: про сімейні обставини, свій стан здоров’я та інше третім особам?Наразі це актуальне питання, адже вся інформація про пацієнта зберігається в єдиній базі даних, тож навіть медперсонал закладу має до неї доступ.
У відомій клятві Гіппократа зазначається: «Щоб під час лікування — а також без лікування — я не побачив і не почув стосовно життя людей з того, що не слід розголошувати, я змовчу про таке, вважаючи подібні речі таємницею».
Про законодавче регулювання на медичну таємницю та що належить до медичної таємниці, роз’яснення надали фахівці РЦ з надання БВПД.
Насамперед право на повагу до приватного життя зазначено в :
Конвенції про права людини в біомедицині (Convention on Human Rights and Biomedicine. DIR/JUR (96), 14, Strasbourg 1996) відомості про стан здоров’я людини визнає складовою права на повагу до приватного життя (ст. 10) та охороняється також положеннями Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 8).
Які дані становлять медичну таємницю
Під визначення медичної таємниці підпадають абсолютно усі аспекти, котрі стосуються здоров’я пацієнта. Лікар, медсестра, будь-який інший медичний працівник чи інші особи, яким у зв’язку з виконанням їх професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, не має права розголошувати як медичну, так і немедичну інформацію про стан здоров’я людини. Такі особи не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
Це означає, що лікар або медсестра не має права приховувати діагноз від пацієнта. Найбільш розповсюджений випадок – це коли в пацієнта онкозахворювання, про яке він має повне право знати згідно з законом, як і про наслідки, способи лікування і прогноз. Натомість лікарі повідомляють про справжній стан речей найближчим родичам, а самому пацієнтові не кажуть. Такі випадки є порушенням Основ законодавства про охорону здоров’я(ст. 39).
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я фізичних осіб, визначених ч.2 ст.39 Основ з-ва про охорону здоров’я, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами. У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду).
Отже, медичною таємницею є:
- факт звернення людини до лікувального закладу за медичною допомогою;
- стан здоров’я людини;
- діагноз;
- обставини, що передували захворюванню або спровокували його;
- функціональні особливості організму;
- шкідливі звички,
- особливості психіки,
- майновий стан,
- інші відомості, отримані при медичному обстеженні, зокрема інформація про сімейне, інтимне життя людини, а також про стан здоров’я родичів, близьких пацієнта.
Важливо: Медична таємниця – це не приховування інформації від пацієнта. Навпаки – пацієнт має право знати про всі аспекти своєї хвороби, варіанти лікування, можливі ризики тощо. Медична таємниця – це збереження в таємниці від інших людей відомостей, які за правом належать пацієнтові.
Звертаємо Вашу увагу , деталізовану інформацію про стан вашого здоров’я (діагноз і методи лікування) не мають права вимагати за місцем роботи чи навчання ( ст. 286 ЦК України).Сьогодні у листках непрацездатності («лікарняних») є поля, у яких може зазначатися діагноз, але лише на прохання пацієнта. У всіх інших випадках ці поля не заповнюються.Водночас досі в обов’язковому порядку вказується назва і місце знаходження медзакладу, що підтверджуються штампом та печаткою закладу охорони здоров’я “Для листків непрацездатності”.
Ця вимога є важливою для обліку “лікарняних”, але одночасно суперечить праву пацієнта на медичну таємницю, якщо, наприклад, пацієнт не хоче афішувати, що отримував медичну допомогу у психіатричній лікарні чи туберкульозному диспансері. Ця норма буде змінена уже цього року, коли запрацює електронний реєстр листків непрацездатності й електронні “лікарняні” повністю замінять паперові.Відповідно ваш роботодавець не бачитиме, в якому закладі і від якого захворювання ви лікувались.
Коли лікар може порушити медичну таємницю
Існує буквально кілька випадків, коли лікар може порушити медичну таємницю. Це ті випадки, коли збереження медичної таємниці шкодить суспільству або може мати серйозні наслідки для оточення пацієнта. Наприклад, медики зобов’язані інформувати відповідні державні органи про народження, мертвонароджених, смерть, поширення інфекційних хвороб, випадки жорстокого поводження з дітьми тощо.
Медичну документацію про особу може отримати лише безпосередньо сама особа, якої це стосується (ч. 1 ст. 285 ЦКУ), або її представник, на підставі доручення або договору про надання правової допомоги (за умови, що копії зазначених документів будуть долучені до запиту), а також батьки (усиновлювачі, опікун або піклувальник) як законні представники дитини (до 18 років) або підопічного (недієздатної особи).
Тимчасовий доступ до документів, що містять лікарську таємницю, може надати слідчий суддя або суд в рамках кримінального провадження, якщо при цьому буде встановлено, що інших способів отримання необхідної слідству інформації немає (ч.6 ст. 163 КПК).
Відповідно до чинного законодавства України у випадках, передбачених законодавчими актами, у тому числі і на звернення та вимогу суду надати довідку про відвідування консультацій лікарів, заклад охорони здоров’я має право надати таку довідку, а також будь-яку іншу медичну документацію, якої потребуватиме суд. Звертаємо вашу увагу, що у всіх інших випадках, у тому числі і на адвокатські запити, якщо адвокат не є представником особи, щодо якої запитується інформація, заклад охорони здоров’я не лише має право, а й зобов’язаний відмовити у наданні відповідної інформації та/або документів.
Лікарі та інші медичні працівники не можуть бути допитані як свідки ні в цивільному, ні в кримінальному процесі щодо відомостей, що становлять лікарську таємницю (п.2 ст.51 ЦПК та п.4 ч.2 ст. 65 КПК).
Важливо зазначити, що у деяких нормативних актах із питань охорони здоров’я спеціально обумовлено випадки надання певної медичної інформації без згоди пацієнта. Стаття 6 ЗУ «Про психіатричну допомогу», допускає передачу відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для:
-організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги;
-провадження досудового розслідування або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора та суду.
Де закріплено право на медичну таємницю
Право на нерозголошення конфіденційної інформації про людину гарантується Конституцією України (ст. 32 (ч. 2), ст.34 (ч. 3)).
Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров’я (ст. 39 (ч. 2, 5), 39-1, 40, 43 (ч. 1)). Окремі аспекти визначені у Сімейному кодексі України (ст. 30), Цивільному кодексі України (ст. 285 (ч. 2, 4), ст.286), Кримінальному кодексі України (ст. 132, 145), Законах «Про інформацію» (ст. 21 (ч. 2)).
Якщо ваші права порушують
Ст. 145 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки.
Згідно зі ст. 132 Кримінального кодексу України розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, також тягне за собою кримінальну відповідальність.
Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» від 12.12.1991 р. № 1972-XII, люди, які живуть з ВІЛ, мають також право на відшкодування шкоди, пов’язаної з обмеженням їхніх прав унаслідок розголошення чи розкриття інформації про їх позитивний ВІЛ-статус.
У разі порушення цих прав людині треба звернутися до Національної поліції. Крім того, за безоплатною правовою допомогою можна звернутися до центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Адреси розташування центрів надання безоплатної вторинної правової допомоги по Україні, можна переглянути тут. Єдиний всеукраїнський телефонний номер 0-800-213-103 (цілодобово та безкоштовно у межах України зі стаціонарних та мобільних телефонів)
