назад

«Ми потрібні, а отже ми – поряд», – інтерв’ю з фахівцем системи правової допомоги Яною Безуглою

На початку нашої розмови Яна Безугла, співробітниця Дніпровського місцевого центру з надання БВПД,  назвала себе «динозавром системи» . У чомусь це справді так – Яна почала працювати в системі правової допомоги з самої її появи у 2015 році. Але і до «зниклого виду» цю тендітну дівчину, справжнього професіонала своєї справи, віднести важко – сьогодні команда Дніпровського місцевого центру об’єднала навколо себе багато однодумців, в тому числі партнерів з числа громадських організацій та державних інституцій. Головним пріоритетом для цих людей стало надання реальної допомоги людям. Скільки кроків довелось зробити для цього від самого початку? Запитаємо у Яни.

Отже,  почнемо з ваших перших кроків у системі правової допомоги…

– Відпочатку нас було лише п’ятеро в команді. Все виглядало не так як зараз – центр був більше схожим на ЦНАП. Ми приймали документи, перевіряли їх на відповідність категорії надання правової допомоги і делегували обов’язки адвокатам. Але почали приходити люди, яким був потрібен не адвокат, а юрист, що розповість як вчиняти у тій чи іншій ситуації. І ми почали трансформуватись – за вимогою часу та потребою громадян.

Тоді ж розпочались численні походи коридорами різних установ – потрібно було розказати про себе якнайбільшій кількості людей. Приходьте, ми всім раді – приблизно так це виглядало тоді. Сьогодні ж ми зустрічаємось з людьми не просто для того, щоб сказати хто ми і що ми. Наша мета – підняти рівень правосвідомості людини. І тому ми намагаємось розкрити  якусь вузькоспеціалізовану тему, яка допоможе людині у вирішенні тієї чи іншої проблеми.

Одним з напрямків роботи вашого центру сьогодні стала допомога у сфері сімейних і родинних відносин. Тобто ви надаєте правову допомогу жертвам домашнього насильства…

– Так. І це один з найважливіших і морально найтяжчих напрямків нашої роботи. Ми намагаємось не ототожнювати себе з клієнтами, але… Іноді це виявляється не так просто. Як у випадку з нашою клієнткою Світланою (ім’я змінено з етичних міркувань – ред.). Чоловік невдовзі після народження дитини побив молоду жінку та забрав дитину, якій на той час виповнилось лише кілька місяців. Жінка перебувала в такому стресі, що днювала і ночувала в нашому центрі. Ми разом відпрацьовували механізми повернення сина, були у тісній взаємодії з правоохоронними органами, було відкрито кримінальну справу. Ситуація ускладнювалась тим, що хоч певні алгоритми дій у таких випадках є, вони ще не відпрацьовані, зрушити з місця важкий державний маховик складно. А тим часом жінка оббивала наш поріг з проханням повернути сина – кожен день ми зустрічались з поглядом матері, в якої забрали грудну дитину. Ціною неймовірних зусиль нам вдалось повернути хлопчика Світлані, зараз вона знаходиться у безпечному місці.

-Наскільки система  допомагає людям, як думаєте? Якщо не брати до уваги такі кричущі випадки, вона виконує ту місію, яку на себе бере – ДОПОМОГТИ?

Від початку роботи в системі моя думка змінювалась кілька разів. І в кінці кінців я зрозуміла, що велику роль тут відіграє людський фактор. Можна відпрацювати робочий день, виконуючи усі обов’язки, які на тебе покладено, і всеодно твоя роль в житті людей, які приходять за правовою допомогою, буде мінімальна. А можна задіяти всі можливі інструменти і вирішити проблему. Або, принаймні, вибудувати клієнту чіткий алгоритм,  якому залишиться лише слідувати. І це не лише про працівників правової допомоги. Мова іде про партнерські організації, органи місцевого самоврядування. Адже по великому рахунку в руках цих інституцій багато інструментів. Та чи мають вони бажання ними скористатися? До прикладу у селищі Таромському, де нещодавно відкрилась точка доступу до правової допомоги, місцева влада в усьому іде нам назустріч. Звісно, в таких умовах працювати легше і клієнт отримує більш повну комплексну допомогу.

– Від чого залежить така робота на місцях на вашу думку? Від керівництва чи самої людини?

– Чи існує відповідь на таке питання? На прикладі роботи свого центру можу сказати, що в нашу команду вже приходять люди, які вміють віддаватись роботі на 100 %. Це підхід керівництва до відбору кадрів. Інакше тут немає чого робити. Якщо ти не хочеш допомагати, то тобі в інше місце. До слова, це є гаслом Дніпровського місцевого центру – ми не відмовляємо нікому. Ще жодній людині ми не сказали «тут вам нічим не допоможуть».  Причому, не завжди людина потребує допомоги юридичної. Інколи громадяни приходить запитати адресу чи телефон, які легко можна знайти в інтернеті. Що ми і робимо. Тому що керуємось правилом – не відмовляти нікому.  У нас навіть якось трапився комічний випадок, коли жінка переплутала нас з амбулаторією з надання первинної медичної допомоги. Ми довго слухали скарги на харчове отруєння її сина, і були упевнені, що вона збирається написати скаргу у службу захисту прав споживачів. У результаті жінка попросила у нас … виписати ліки. До речі, ліки ми їй таки порадили, від себе, але порекомендували таки звернутись до лікаря.

– Таким чином консультація може займати і десять хвилин, і дві години, якщо потрібно вивчати документи, зконтактуватись з іншими установами. Скільки громадян приходять до вашого центру на день, є приблизна цифра?

– По різному. Щонайбільше було – тридцять. Десь 15-20 чоловік буває щодня. Є постійні клієнти, є громадяни, які приходять просто поскаржитись, вилити душу ,так би мовити. З усіма працюємо. Адже не лише громадянам допомагаємо. Консультуємо працівників державних установ та органів місцевого самоврядування. Приємно що останні роки бачимо зацікавленість в нашій роботі представників ОМС, вони бачать в нас своїх партнерів і помічників в роботі з громадянами.

– Про свій центр ви завжди говорите з особливою теплотою в голосі. Я так розумію, що у вас склалась дружня та злагоджена команда?

– Це правда. Ми навіть щоранку приходимо на роботу трохи раніше, для того щоб всім разом випити ранкової кави, поспілкуватись, налаштуватись на новий день. Проводимо разом час і поза роботою: взимку – каток, влітку – ліс, річка. Ходимо один до одного в гості. Це така синергія нас і системи. Ми зростаємо, система також розвивається і навпаки.  З юридичного консультування ми виросли до масштабних проектів, які зосереджені на різних категоріях громадян – підлітки, які здійснили злочин, постраждалі від домашнього насильства, діти. Ми змінюємо свідомість людей, даючи розуміння того, що інструменти права є і ними можна скористатися. Це надихає.

– Яким він буде, світ, в якому громадяни знають свої права та вміють ними користуватися?

– Таким, в якому правова допомога від держави вже не буде така необхідна як зараз. А поки що ми потрібні. А значить – час братися до роботи.