назад

Заборона катувань як абсолютна норма

Місця позбавлення волі у сучасному світі досі зазнають порушення з боку прав людини. Жорстоке поводження, катування, залякування дуже поширене явище у таких місцях.

Кожен має право на базові права людини – право на життя, на свободу та особисту недоторканність, на справедливий суд тощо. Та для протидії катувань у місцях несвободи держава має забезпечувати ці прав

Про заборону катувань та недопущення інших форм жорстокого поводження з затриманими особами спілкувалася керівниця виробничої практики Олена Іпатенко зі студентами – правниками Херсонського економіко-правового коледжу.

Олена Іпатенко акцентувала увагу на міжнародно-правових документах з прав людини та національному законодавстві. Зазначивши, що  відповідно до Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Слід виділити наступні форми жорстокого поводження:

  • катування, що являє собою навмисне нелюдське поводження, яке викликає дуже сильні і жорстокі страждання. Ознаки катування включають в себе: спричинення сильного болю або страждання; вчинене безпосередньо держаними посадовими особами чи іншими «офіційними» особами, з їх підбурювання, з їх відома або з їх мовчазної згоди; вчинене з конкретною метою.
  • принизливе поводження – поводження, яке викликає у потерпілих почуття страху, пригніченості і неповноцінності, які здатні образити або принизити їх, зламати їх фізичний чи моральний опір або спонукати їх діяти проти своєї волі і совісті
  • нелюдське поводження або покарання – навмисне заподіяння страждань, якщо певні обставини не дозволяють охарактеризувати таке поводження як «катування».

Також керівниця практики розповіла про Національний превентивний механізм — незалежний національний орган, який створений і діє відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань, спрямований на регулярний моніторинг усіх місць несвободи з метою попередження у них жорстокого поводження з людьми, які там утримуються. Протягом багатьох років представники системи БПД входять до складу моніторингових груп, які регулярно відвідують місця несвободи в своїх  регіонах. Так, директорка Регіонального центру Марина Єлисєєва, за дорученнями Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, бере участь в таких моніторингових візитах до місць несвободи, за результатами яких складаються звіти з інформацією відповідним органам про порушення прав людини в місцях несвободи та надаються  рекомендації щодо покращення в них умов утримання.

По завершенню, керівниця практики відповіла на всі запитання від присутніх та навела приклади порушень прав людини у місцях виконання покарань, з якими вона стикалася у рамках своєї професійної діяльності.

Довідково*

Місце несвободи — це місце (державне чи приватне), де особа утримується (поміщається та вибуває), або може утримуватись за наказом будь-якого судового, адміністративного чи іншого органу або за його вказівкою, з його відома чи мовчазної згоди (офіційні та неофіційні місця утримання) під вартою, в ув’язненні або під опікою, яке ця особа не має права залишити з власної волі або не має можливості реалізувати цю волю (за фізичним або матеріальним станом).

В Україні до місць несвободи належать:

  • місця, в яких особи примусово тримаються за судовим рішенням або рішенням адміністративного органу відповідно до закону, в тому числі ізолятори тимчасового тримання, кімнати для затриманих та доставлених чергових частин органів внутрішніх справ, пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, кімнати для перебування тимчасово затриманих військовослужбовців, слідчі ізолятори, арештні доми, кримінально-виконавчі установи, приймальники-розподільники для дітей, загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації, центри медико-соціальної реабілітації дітей, спеціальні виховні установи, військові частини, гауптвахти, дисциплінарні батальйони, спеціальні приймальники для тримання осіб, підданих адміністративному арешту, міські, районні управління та відділи, лінійні управління, відділи, відділення, пункти органів внутрішніх справ, спеціалізовані автомобілі (у тому числі спеціалізовані автомобілі з конвоєм), приміщення (кімнати) для тримання підсудних (засуджених) у судах, заклади примусового лікування;
  • психіатричні заклади;
  • пункти тимчасового розміщення біженців;
  • приміщення для транзитних пасажирів у пунктах пропуску через державний кордон;
  • будинки дитини, дитячі будинки-інтернати, притулки для дітей, дитячі будинки, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, центри соціальної реабілітації дітей-інвалідів, центри соціально-психологічної реабілітації дітей;
  • психоневрологічні інтернати;
  • геріатричні пансіонати, будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;
  • пансіонати для ветеранів війни і праці;
  • соціально-реабілітаційні центри.

Наведений перелік не є вичерпним