Адвокат Валентин Паланійчук через адміністративний позов добився визнання виплати одноразової грошової допомоги учаснику антитерористичної операції.
Представник позивача наголошував, що з довідки військової частини польова пошта В1611 від 18 червня 2015 року відомо, що 09 червня 2015 року о 18:00 годині в ході проведення АТО під час виконання бойового завдання в районі с. Опитне Ясинуватського району Донецької області під час танкового обстрілу позивач отримав мінно-вибухову травму, контузію середнього ступеня, осколкове поранення.
За довідкою МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності від 22.10.2015 року йому було встановлено втрату професійної працездатності 20% у зв’язку із отриманими травмами пов’язаними з виконанням обов’язків військової служби. 03.09.2018 року, позивачу, під час повторного медичного огляду було встановлено 40% втрати професійної працездатності. Тож за посвідченням, виданим 16.08.2018 року, позивач є інвалідом ІІІ групи внаслідок поранення, пов’язаного із захистом Батьківщини та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни.
У зв’язку з вказаними обставинами позивач звернувся із заявою до Міністерства оборони України щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв’язку зі встановленням групи інвалідності. Однак, позивачу відмовили у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги посилаючись на те, що у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Натомість представник позивача вважав, що застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов`язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності, внаслідок поранення, отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
Валентин Паланійчук вважав, що відповідно до вищезазначеної статті право на одноразову грошову винагороду у військовослужбовця виникає з моменту, коли інвалідність настала внаслідок захворювання або одержання каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я, яке мало місце в період проходження військової служби. Водночас, пунктом четвертим статті 16-3 Закону №2011-XII визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Адвокат зазначив, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, яка настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов`язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби. Таким чином, враховуючи наведене, адвокат просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оброни України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби.
Розглянувши матеріали справи, суд скасував рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги; зобов`язав Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату позивачеві одноразової грошової допомоги як інваліду третьої групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, з урахуванням раніше виплачених сум.