назад

Для Світлани повною несподіванкою стало отримання документів з суду, в яких зазначалось про позовну заяву до неї. Зі змісту заяви вбачалося, що громадянка Р* просить суд стягнути п’ятнадцять тисяч гривень зі Світлани, оскільки її батько написав розписку, згідно якої взяв у борг гроші. При чому чоловік зазначив, що у випадку, якщо з ним щось трапиться,  зобов`язання повернути цей борг бере на себе його донька. А оскільки батько Світлани помер, то тепер гроші повинна повернути саме вона.

Фахівцям Павлоградського місцевого центру, до яких звернулась Світлана, жінка розповіла, що свого часу батько хотів взяти у своєї знайомої гроші в борг. Проте не знав як написати розписку і попросив доньку написати зразок, що вона і зробила. Після цього Світлана не цікавилась в батька чи брав він гроші та чи складав розписку. Згодом її батько помер. Дізнавшись про позов, жінка прийшла у відчай, адже вона не лише не отримувала гроші від громадянки Р*, а навіть достеменно не знає чи отримував їх її батько.

Фахівчиня Павлоградського місцевого центру з надання БВПД Марина Горєлова, вивчивши усі матеріали та обставини справи, дійшла висновку, що позовна вимога про стягнення грошових коштів зі Світлани є незаконною та не може бути задоволена у суді з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Зміст розписки в цій справі був суперечливим та не підтверджував укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджував факт отримання батьком у борг певної грошової суми від громадянки Р*, а тому за такою розпискою не можливо стягнути грошові кошти.

Юристка центру склала відзив на позовну заяву та була уповноважена представляти інтереси клієнтки у суді. Судові засідання тривали з вересня 2019 року. У  результаті рішенням Павлоградського міськрайонного суду позивачу було відмовлено у задоволені позову  про стягнення зі  Світлани грошових коштів за борговою розпискою у розмірі п’ятнадцять тисяч гривень.

Не погоджуючись із цим рішенням, громадянка Р* звернулась до Дніпровського апеляційного суду зі скаргою. Фахівчиня центру знову склала відзив, вже на апеляційну скаргу.  Постановою Дніпровського апеляційного суду від 1 червня 2020 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області  без змін.

Таким чином суди двох інстанцій підтвердили правильність позиції  юристки Павлоградського місцевого центру з надання БВПД, і права клієнтки системи БПД було захищено..

Детальніше про боргову розписку можна прочитати тут