назад

Фахівці системи БПД Рівненщини допомогли чоловіку стягнути майже 49 тисяч гривень заборгованої заробітної плати

Кожна людина має право на працю. На жаль, дуже часто трапляються випадки, коли роботодавці грубо порушують права працівників. До прикладу, як працівникові захистити свої права, якщо йому відмовляють у виплаті його чесно зароблених коштів? Про це далі в успішному кейсі захисту прав клієнтів Сарненського МЦ.

До Сарненського МЦ звернувся пан Іван (ім’я змінено). Чоловіку потрібна була правова допомога для стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати при звільненні.

Клієнт розповів, що пропрацював на місцевому заводі 11 років. 29.03.2019 року пана Івана було звільнено за власним бажанням згідно з ст. 38 КЗпП України. З незрозумілих для нього причин чоловіку не була виплачена заробітна плата та інші обов’язкові при звільненні виплати у сумі 53 118,39 грн. Пан Іван  неодноразово звертався в Управління Держпраці у Рівненській області, але вирішити питання в досудовому порядку не вдалось.

Допомогти чоловіку взялась заступник начальника відділу правопросвітництва та надання БПД Сарненського місцевого центру з надання БВПД Анастасія Новацька.

Фахівчиня склала позовну заяву про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. В обґрунтування вимог, Анастасія Новацька вказала на те ,що  в день звільнення пана Івана на підприємстві чоловіка письмово  не повідомили про нараховані суми належні при звільненні та не здійснили виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області позов пана Івана задоволено – стягнуто з підприємства на користь клієнта заборгованість по заробітній платі у розмірі 48 тисяч 745 гривень.

Судова справа № 572/2401/20

Довідково:

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений  ним орган  зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ч.1  ст. 116 КЗпП України, при звільненні  працівника  виплата  всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться  в день звільнення.  Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні  суми мають  бути  виплачені  не пізніше наступного  дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений  ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З аналізу вказаної правової норми вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов’язковим  попереднім письмовим  повідомленням працівника про розмір нарахованих  сум.

Згідно зі ч. 1 ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Частиною першою статті 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Крім того, Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.