назад

Колишній військовослужбовець на Луганщині отримав грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку

Після закінчення контракту Валерій (ім’я змінено) вирішив звільнитися. Військова частина, в якій він проходив контрактну службу, не нарахувала та не виплатила йому грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за три роки. Перемовини з колишнім роботодавцем результатів не дали, тому колишній військовий у пошуках справедливості звернувся до Міловського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Для захисту інтересів у суді Валерію призначили юристку Оксану Чумак. Вона з’ясувала, що як учасник бойових дій, клієнт належав до пільгових категорій, зазначених у ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Отже, він мав право на безоплатне представництво своїх інтересів у суді.

Луганський окружний адміністративний суд, до якого звернулись учасники справи, встановив, що на момент звільнення у військовослужбовця має бути компенсація за додаткові відпустки за 4 роки, сумарно – за невикористані 56 днів.

Відповідач (військова частина) посилався на одну з норм Закону, яка стверджує, що в так званий «особливий період часткової мобілізації» надання відпусток військовослужбовцям припиняється, а після закінчення такого «особливого періоду» відпустку можна брати, або отримувати грошову компенсацію за не використані дні. Але, як стверджував відповідач, військовослужбовець втратив таке право, оскільки не звертався з відповідним рапортом.

Спірні правовідносини виникли при застосуванні законів:

  • № 504/96-ВР («Про відпустки»);
  • № 3551-ХІІ («Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»);
  • № 2011-ХІІ («Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»);
  • № 3543-ХІІ («Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Суд вивчив матеріали та дійшов висновку: норми Закону 3551-ХІІ дійсно припиняють право військовослужбовця на визначений законом час, але не позбавляють його такого права назавжди. Те, що заявник не висловив своє волевиявлення через рапорт, також не може позбавити цього права. Отже, наявність чи відсутність рапорту для реалізації цього права не має значення. Це означає, що бездіяльність відповідача після звільнення заявника є протиправною, тому суд став на сторону заявника і присудив виконати його вимоги.

Луганський окружний адміністративний суд, справа № 360/4361/20.