назад

Мова ворожнечі – свобода слова чи протиправне діяння?

Все частіше у сучасному інформаційному просторі ми зустрічаємо таке поняття, як «мова ворожнечі» та синонімічні «мова ненависті», «хейтерство». Для когось публічні заклики та пропаганда протиправних дій є можливістю заробити собі так званий «чорний піар» та стати популярним, а інші переслідують цим чітко продуману конкретну мету: від дискримінації до тероризму.

 Мова ворожнечі є свободою думки і слова у сучасному демократичному суспільстві чи протиправним діянням? Як визначити цю межу? Чи є відповідальність за застосування мови ненависті? Куди звертатися за захистом порушених прав?

Відповідям на ці питання заступниця директора Регіонального центру з надання БВПД у Херсонській області Олена Іпатенко присвятила черговий випуск передачі «Право знати», який вийшов у ефір Українського радіо.Херсон 07 жовтня.

Завантажити аудіозапис радіоефіру або  прослухати на YouTube

Як же визначити обсяг тих діянь, які можна назвати мовою ворожнечі? Чи усі негативні висловлювання підпадають під її визначення? Чи є місце мові ворожнечі у сучасному світі?

Щодо тлумачення цього поняття, то, наприклад, Кембриджським словником (Cambridge Dictionary) мова ворожнечі (англ. hate speech (мова ненависті) визначається як публічна промова, яка виражає ненависть або заохочує насильство щодо особи чи групи осіб на основі таких речей, як раса, релігія, стать чи сексуальна орієнтація.

Але на сьогоднішній день в Україні немає законодавчо закріпленого поняття «мова ворожнечі». Втім, у міжнародних нормативно-правових актах також відсутня єдина концепція щодо тлумачення цього поняття, тому воно вважається оціночним.

То як же знайти та не переступити ту межу між вільним вираженням своєї думки та протиправним діянням, яке може мати негативні наслідки, а іноді і катастрофічні?

Конституцією України, іншими законодавчими, а також міжнародно-правовими актами гарантується право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Але поряд з цим законодавство місить норми, відповідно до яких таке право може бути обмежене законом у ряді випадків, в тому числі для забезпечення прав інших осіб.

До прикладу, пунком 2 статті 20 Міжнародного пакту про громадські і політичні права визначено, що будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом.

Положенням статті 4 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації держави-учасниці осуджують всяку пропаганду і всі організації,  які грунтуються на ідеях або теоріях переваги однієї раси чи групи осіб певного кольору шкіри або етнічного  походження або  намагаються  виправдати,  або  заохочують  расову ненависть і дискримінацію в будь-якій формі, і зобов’язуються вжити негайних і позитивних заходів, спрямованих на викоренення всякого підбурювання до такої дискримінації чи актів дискримінації.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про інформацію» (від 02.10.1992) інформація не може бути використана для:

  • закликів до повалення конституційного ладу,
  • порушення територіальної цілісності України,
  • пропаганди війни, насильства, жорстокості,
  • розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі,
  • вчинення терористичних актів,
  • посягання на права і свободи людини.

Враховуючи положення статті 3 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу)» (від16.11.1992), крім вищевказаного, забороняється використання друкованих засобів масової інформації для:

  • закликів до захоплення влади;
  • вчинення кримінально карних діянь;
  • пропаганди комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки;
  • популяризації або пропаганди держави-агресора та її органів влади, представників органів влади держави-агресора та їхніх дій, що створюють позитивний образ держави-агресора, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (від 21.12.1993) держава всіма можливими законними засобами не допускає в інформаційних та інших телерадіопрограмах систематичного цілеспрямованого безпідставного загострення уваги на війні, насильстві і жорстокості, розпалюванні расової, національної та релігійної ворожнечі або позитивного їх подання (трактування), а також забезпечує ідеологічний і політичний плюралізм у сфері аудіовізуальних засобів масової інформації.

Проаналізувавши вказані нормативно-правові акти, можна дійти висновку, що законодавство України фактично пов’язує застосування мови ворожнечі зі зловживанням правом на інформацію та забороняє такі дії.

Відсутність чіткого тлумачення поняття «мова ворожнечі» не звільняє від відповідальності.

На сьогоднішній день в Україні не тільки відсутнє визначення поняття «мова ворожнечі», але й немає спеціальної відповідальності за її використання. Та не слід сподіватися, що такі діяння залишатимуться безкарними, адже відповідальність настає залежно від конкретних обставин застосування мови ненависті та можливих чи реальних наслідків таких діянь.

Враховуючи положення статті 6 Закону України «Про інформацію» право на інформацію забезпечується у тому чисті і встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Так, застосування мови ворожнечі може містити в собі і ознаки кримінального правопорушення, які, в залежності від конкретних дій, можуть кваліфікуватися за різними статтями Кримінального кодексу України (далі – КК України):

  • публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ст. 109 КК України);
  • публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення умисних дій з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України(ст. 110 КК України);
  • публічні заклики до вчинення терористичного акту, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів з такими закликами, а також ці дії, вчинені за допомогою ЗМІ, (ст.258-2 КК України);
  • порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками (ст. 161 КК України);
  • публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту (ст. 295 КК України);
  • розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ст. 300 КК України);
  • публічні заклики до агресивної війни або до розв’язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів (ст. 436 КК України);
  • пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів(стаття 436-1 КК України).

Мова ворожнечі – прямий шлях до дискримінації.

Чи не найчастіше використання мови ворожнечі пов’язують з проявами дискримінації, а саме, закликами до подібного роду утисків.

Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (від 06.09.2012) (далі – Закон) заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками є підбурюванням до дискримінації тобто однією з форм дискримінації.

Статтею 6 вищевказаного Закону дискримінація заборонена. А відповідно до статті 16 Закону особи, винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Застосування мови ворожнечі публічно в контексті дискримінаційних проявів  може кваліфікуватися за статтею 161 КК України (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками).

У даному випадку відповідальність настає за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Такі діяння караються штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого.

При цьому способи ворожнечі на кваліфікацію не впливають, вона може поширюватися будь-яким чином: усно, письмово, шляхом агітації, закликів, пропаганди тощо, в тому числі і з застосуванням мови ворожнечі.

У даному випадку не має жодного значення чи притаманні ті чи інші особливості тій чи іншій групі людей, яка дискримінується, але висловлювання повинні мати загальний характер без ідентифікації конкретної особи.

Аналіз судових рішень за статтею 161 КК України, які є у Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчить, що в Україні ворожнеча розпалюється найчастіше з релігійних переконань за належністю до тієї чи іншої релігійної конфесії.

Статтею 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.

Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом, та інших осіб.

Якщо ви стали жертвою дискримінації через застосування мови ворожнечі, то можна звернутися до:

  • органів національної поліції (звернутися особисто або зателефонувати 102);
  • Уповноваженого ВРУ з прав людини, зокрема, можна звернутися за телефоном 0 800501720 або зайти на сайт за посиланням: https://ombudsman.gov.ua/ua/page/applicant/file-a-petition-to-the-commissioner
  • місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
  • Національної ради з питань телебачення і радіомовлення,  яка розглядає звернення щодо порушень, у сфері медіа. Можна в тому числі залишити звернення на сайті (https://www.nrada.gov.ua/) або надіслати електронне звернення на адресу: [email protected].
  • суду, адже  відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Також особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації, тому з відповідним позовом може також звернутися до суду.
  • центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, адже не слід забувати і про юридичний супровід.
    Безкоштовну юридичну консультацію можна отримати за номером телефону 0 800 213 103 (цілодобово, безкоштовно). Крім того, категоріям осіб, які визначені у статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», надається безкоштовна вторинна правова допомога (захист, складення документів процесуального характеру та представництво інтересів осіб).