назад

Дитина, відповідно до Конвенції ООН про права дитини, – це особа, що не досягла 18 років. Таке ж положення міститься у ст. 6 Сімейного кодексу України (СКУ). Держава взяла на себе зобов’язання захищати дітей, тому вони мають такі ж права, як і дорослі. На міжнародному й національному рівні існує багато спеціальних актів про права дитини. Основним актом про права дитини на міжнародному рівні є Конвенція ООН про права дитини. Цей документ складається з 54 статей. Усі права, що входять у Конвенцію, поширюються на всіх дітей, – роз’яснюють юристи Cамбірського місцевого центру з надання БВПД.

Законодавча база

В Україні питання захисту прав дітей містяться, зокрема, в таких нормативних актах: Сімейний кодекс України, Закон України «Про охорону дитинства», Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей», Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації», Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам» тощо.

Держава забезпечує всі права кожній дитині без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або будь-яких інших обставин. Всі дії по відношенню до дитини повинні у повному обсязі враховувати її інтереси.

Права дитини:

  • право на життя;
  • право на охорону здоров’я і безоплатну кваліфіковану медичну допомогу;
  • право на безпечні умови для життя і здорового розвитку;
  • право на ім’я та громадянство;
  • право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку;
  • право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності;
  • право на свободу совісті та релігійних переконань;
  • право на отримання інформації, що відповідає її віку (в тому числі право на вільний пошук, отримання, використання, поширення та зберігання інформації в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобів зв’язку (комп’ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини);
  • право на звернення (зокрема, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення);
  • право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності (дитина має право особисто звернутися до державних органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів);
  • право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та право на піклування батьків;
  • право на освіту;
  • право на майно та житло (зокрема, дитина наймача або власника житла має право користуватися ним нарівні з останнім);
  • право на працю та на зайняття підприємницькою діяльністю;
  • право на об’єднання в дитячі та молодіжні громадські організації (при цьому створення дитячих організацій політичного та релігійного спрямування забороняється).

Особливі права дитини

Разом із загальними правами людини, які належать неповнолітнім, законом передбачені і деякі особливі права дитини, специфіка яких обумовлена її потребою в особливому захисті, турботі і допомозі.

Права дитини передбачені законодавством у сфері праці. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 188 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) дитина може бути прийнята на роботу після досягнення нею 16 років або, як виняток, після досягнення 15 років за умови, що її робота не завдаватиме шкоди її здоров’ю і навчанню та за згодою одного з батьків.

Залучення дітей до виконання робіт з важкими, шкідливими чи небезпечними умовами, до підземних, нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні – заборонено (ст. 192 КЗпП України).

Трудовим законодавством передбачено цілу низку прав та пільгових умов роботи для неповнолітніх:

  • скорочена тривалість робочого часу зі збереженням оплати праці як за повну тривалість – для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років – 24 години на тиждень (ст. ст. 51, 194 КЗпП України);
  • обмеження щодо звільнення з роботи з ініціативи роботодавця – тільки за згодою служби у справах дітей (ст. 198 КЗпП України);
  • покращенні умови щодо відпусток неповнолітніх робітників – тривалість у 31 день, призначення в зручний час і т.д. (ст.ст. 75, 195 КЗпП України, ч. 8 ст. 6, п. 3 ч. 7 ст. 10, п. 1 ч. 13 ст. 10, ч. 5 ст. 11, ч. 5 ст. 24 Закону України «Про відпустки»).

Статтею 22 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 3 ст. 35 ЦК України передбачено право дитини, якій виповнилося 16 років, займатися підприємницькою діяльністю. Дитина реєструється як підприємець за наявності письмової згоди на це батьків.