назад

Три історії боротьби – три перемоги, або Як поновили на роботі учасників АТО

П’ятихатки – важливий залізничний вузол у Дніпропетровській області. Одне з найбільших підприємств міста – «П’ятихатська колійна машинна станція». Трьох залізничників з цього підприємства  у різний час було призвано для захисту України. Одного чоловіка призвали на строкову службу, іншого – для проходження військової служби за частковою мобілізацією військовозобов’язаних  запасу, а один сам виявив бажання укласти контракт на службу у війську. Три різні історії, але у кожній громадянам знадобився юридичний захист фахівців правової допомоги від держави. І кожна історія завершилась перемогою!

Передісторія

Після проходження строкової служби Володимир відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України уклав Контракт з Міністерством оборони України строком на шість місяців, а згодом – ще на 6 місяців. У той же час його було звільнено  з основного місця роботи наказом відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв’язку зі вступом на військову службу за контрактом.

Андрій уклав контракт з Міністерством оборони України і був прийнятий на військову службу за контрактом в особливий період. Незважаючи на це, роботодавець звільнив його з роботи наказом про припинення трудового договору (контракту) від 14 листопада 2016 року № 130/ОС на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України. Про це військовослужбовець дізнався… у відпустці, коли поцікавився, чому ж йому припинили виплату заробітної плати.

Максим у межах часткової мобілізації був призваний для проходження військової служби за частковою мобілізацією військовозобов’язаних  запасу П’ятихатського ОРВК та проходив службу в зоні АТО з 2015 року. У 2016 році він перейшов на службу за контрактом, у зв’язку з чим роботодавець звільнив його з роботи відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України.

Отже, поки чоловіки виконували свій військовий обов’язок із захисту України в зоні АТО/ООС, їх було незаконно звільнено з роботи. Хоча при цьому (оскільки усі вони були прийняті на військову службу за контрактом в особливий період) на них розповсюджуються гарантії, встановлені ст. 119 Кодексу законів про працю України. Тобто, згідно закону, на час військової служби в особливий період за ними мають зберігатися місце роботи, посада та середній заробіток за основним місцем роботи.

Саме через порушення прав кожен з громадян свого часу звернувся до П’ятихатського бюро правової допомоги. Скерували їх до юристів партнери П’ятихатського бюро правової допомоги – військового комісаріату та центру зайнятості.

БПД – поруч

Учасники бойових дій мають право на призначення адвоката, гарантованого державою. Тому кожному з громадян було призначено представника у суді – юристку П’ятихатського бюро правової допомоги Тетяну Федан.

Вона підготувала і подала до суду позовні заяви про:

  • скасування наказів про звільнення;
  • поновлення на роботі;
  • стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Також, представляючи інтереси своїх клієнтів, Тетяна Федан обгрунтовувала пропуск термінів звернення до суду і зібрала інформацію, щоб довести, що триває особливий період. Для цього вона направила запит до Управлінням правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України та проаналізувала судову практику.

Як результат – три перемоги на користь тих, хто не шкодував сил та здоров’я, захищаючи Україну. А саме: позитивні рішення П’ятихатського районного суду,  Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області та Апеляційного суду Дніпропетровської області. Як результат – усіх чоловіків було поновлено на роботі, а також вони отримали належну їм заробітну плату. Підприємство ж сплатило в цілому 203 тисячі гривень.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/76354037

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81820785

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84168809

Коментує Тетяна Федан:

Оскільки клієнти були прийняті на військову службу за контрактом в особливий період, на них розповсюджуються гарантії, встановлені ст. 119 Кодексу законів про працю України. А саме те, що на час військової служби за ним зберігаються місце роботи, посада та середній заробіток. Також нагадую, що учасники бойових дій, ветерани війни, члени сімей загиблих героїв мають право на безоплатну вторинну правову допомогу  – призначення адвоката, гарантованого державою у цивільному та адміністративному процесах. Від судового збору при зверненні до суду вони також звільняються. Отже, для захисту своїх прав варто звертатись до центрів або бюро правової допомоги.

До відома. Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Згідно ч. 4 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Зі змісту статті 119 КЗП України вбачається, що для вирішення питання про наявність прав та гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного станув Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.   Водночас зазначеним законом України передбачено такий захід як демобілізація – комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту – на організацію і штати мирного часу. (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Відповідно до статті 11 вказаного закону України, рішення про демобілізацію, із внесенням його на затвердження Верховною Радою України, приймає Президент України.

Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 набрав чинності 14 квітня 2014 року.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від            01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України  № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації,  яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України надало роз’яснення від 28.08.2018 № 316/1189 «Щодо дії особливого періоду», яким констатується факт наявності в Україні особливого періоду та кризової ситуації. Було проаналізовано і судову практику. Адже, як слідує  зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України, поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період. Така позиція викладена, зокрема, і у Постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі  № 323/1252/17.

Правова позиція Верховного суду щодо тлумачення поняття «особливого періоду» викладена в постанові  Верховного суду від 25.04.2018  у справі № 205/1993/17-ц, в якій зазначено, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014  № 303/2014.  Також у цій справі наголошується, що Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.