Доручення № 016-0001994 від 02.07.2015 року.
Адвокат Бойченко Ганна Володимирівна надавала правову допомогу громадянці К.
Органами досудового розслідування К обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення проти власності, а саме в тому, що 09.09.2011 року К, маючи умисел на незаконне отримання державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям, звернулась до Управління праці та соціального захисту населення однієї з міських рад Полтавської області, де в заяві про призначення їй соціальної допомоги на дітей одиноким матерям та при заповненні декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, К. внесла завідомо неправдиві відомості, зазначивши при цьому, що вона проживає та виховання дитину самостійно, хоча фактично на той час батько дитини, яким являється Д., проживав з нею, вів спільне господарство, виховував дитину, що підтверджується рішенням одного з міських судів Полтавської області від 23.11.2012 року.
Сторона обвинувачення вказувала на те, що зазначені дії К призвели до незаконного призначення їй соціальної допомоги на дітей одиноким матерям, яку остання отримувала з Державного бюджету України в період часу з 01.09.2011 року по 31.08.2013 року. За вказаний час К незаконно заволоділа коштами з Державного бюджету України в сумі 7421 грн. 18 коп.».
Наведеним вище діям обвинуваченої органами досудового розслідування було надано правову кваліфікацію за ч.1 ст.190 КК України, як «заволодіння державними коштами, вчинене шляхом обману».
У судовому засіданні обвинувачена К. винною себе не визнала та наполягала на тому, що умислу на заволодіння державними коштами не мала, державну допомогу на дітей одиноким матерям отримувала на законних підставах.
Адвокат вивчивши матеріали справи та узгодивши свою позицію з підзахисною вказала на те, що в діях її підзахисної немає складових елементів складу злочину шахрайства. Під час надання правової допомоги адвокат звернула увагу суду на те, що ч. 1 ст. 190 КК України передбачено кримінальну відповідальність за шахрайство, об’єктивна сторона якого полягає у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживанні довірою.
Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, є прямий умисел: особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає спричинити таку шкоду. Обов’язковими суб’єктивними ознаками шахрайства є корисливий мотив та корислива мета.
Відсутність хоча б одного зі складових елементів складу злочину шахрайства, у тому числі об’єктивної та суб’єктивної сторони, означає, що дії особи, поведінка якої оцінюється, не є злочином, та може свідчить про наявність між цією особою та потерпілим цивільно-правових або публічно-правових відносин.
Тому з урахуванням формулювання обвинувачення К., на якому в судовому засіданні наполягає прокурор, суд повинен з’ясувати наявність або відсутність обману з боку К. саме як способу заволодіння державними коштами, зважаючи на її твердження про те, що вона як одинока матір мала право на отримання відповідної державної допомоги.
Прокурор під час промови в судових дебатах зазначав та посилався на те, що обставини, з якими сторона обвинувачення пов’язує своє переконання наявності у обвинуваченої умислу на заволодіння державними коштами шляхом обману, на їх думку, встановлені рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 23.11.2012 року. Принаймні, доводи сторони обвинувачення ґрунтуються на припущенні, що згадане судове рішення у цивільній справі має преюдиціальне значення в кримінальному провадженні.
Крім того вказував на те, що в основу обвинувачення покладено ту обставину, що у вересні 2011 року обвинувачена проживала разом із Д., від якого вона мала дитину та з яким вела спільне господарство, виховувала доньку, і тому в силу ч. 4 ст. 181 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» права на отримання державної допомоги на дітей одиноким матерям не мала. Проте, маючи умисел на заволодіння державними коштами, К. до заяви про призначення їй соціальної допомоги й декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, внесла зазначені вище завідомо неправдиві відомості.
Проте адвокат під час судових дебатів переконала суд в тому, що прокурор помилково ототожнює поняття доказів та доказування у кримінальному провадженні (глава 4 Розділу І КПК України) із підставами звільнення від доказування в цивільному та адміністративному судочинстві (ст. 61 ЦПК України та ст. 72 КАС України).
Посилалася на те, що відповідно до положень, закріплених в ст.90 КПК України, рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.
Диспозиція наведеної правової норми, прямо вказує на те, що у кримінальному провадженні обов’язковими для суду є лише ті рішення національного суду або міжнародної судової установи, якими встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, і тільки при вирішенні питання про допустимість доказів.
Інших підстав для звільнення сторони обвинувачення від доказування чинне кримінальне процесуальне законодавство України не передбачає, тому логіко-правові конструкції щодо преюдиціального значення згаданого судового рішення у цивільній справі, які в судовому засіданні вибудовував прокурор, не мають нічого спільного із кримінальним процесом та суперечать таким загальним засадами кримінального провадження (ст. 7 КПК України) як: верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, безпосередність дослідження показань, речей і документів (ст. ст. 8, 17, 22 КПК України), а також закріпленого в ст. 6 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини права особи на справедливий суд.
Суд прислухавшись до позиції сторони захисту виправдав К. за недоведеністю того, що в її діях є склад кримінального правопорушення.