назад

Як довести факт домашнього насильства?

Щорічно 25 листопада у світі відзначають Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок (англ.  International Day for the Elimination of Violence against Women), встановлений резолюцією A/RES/54/134 Генеральної асамблеї ООН 17.12.1999, який має на меті підвищення обізнаності громадськості щодо проявів насильства стосовно жінок, в тому числі і домашнього насильства.

Ні для кого не секрет, що від домашнього насильства як у всьому світі, так і в Україні, найбільше потерпають жінки. Для таких жінок родина стає катівнею, а сімейне життя – мукою. Тому у черговому випуску передачі «Право знати», який вийшов у ефір Українського радіо.Херсон саме 25 листопада, заступниця директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Херсонській області Олена Іпатенко надала поради, як довести факт домашнього насильства.

Завантажити аудіозапис радіоефіру або прослухати на YouTube

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає домашнє насильство як діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Форми домашнього насильства.

Фізичне насильство – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Наприклад, якщо вас вдома систематично б’ють, боляче хапають за руки, штовхають, то це не пряв, наприклад, ревнощів чи образи, а домашнє насильство.

Сексуальне насильство – форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.

До прикладу,  примушування до виконання так званого «подружнього обов’язку» – це сексуальне насильство.

Психологічне насильство –  форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

Наприклад, якщо вас чи ваших дітей удома систематично ображають, критикують усе, що ви робите, принижують, не дають самостійно ступити кроку, ви не можете самі обрати коло спілкування, розпоряджатися власним життям, вільно висловити свою думку – це не просто внутрішні родинні конфлікти чи модель стосунків подружжя, а насильство.

Дуже часто жертва сприймає таке ставлення кривдника як нормальну поведінку і «списує» на ревнощі, риси характеру кривдника, тощо і вважає це наслідком своєї «поганої» поведінки. Але задумайтеся, якщо через таке ставлення ви постійно пригнічені, боїтеся за себе та рідних, не можете себе захистити, дати відсіч такій поведінці, то можна впевнено говорити про психологічну тиранію.

Економічне насильство – форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Таке насильство небезпечне тим, що умисне відібрання або ненадання одним членом сім’ї іншому майна та коштів, на які постраждала особа має передбачене законом право, може мати наслідком смерть жертви або  викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я.

Особливість домашнього насильства полягає у тому, що воно відбувається у колі близьких одне одному людей (родичів, членів сім’ї), які пов’язані між собою тісними зв’язками: шлюбними, інтимними, кровними, емоційними, спільним побутом тощо. Як правило, домашня тиранія відбувається поза сторонніми очима, тому і свідків проявів насильства або немає взагалі, або ними є члени родини.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» домашнє насильство є одним з чинників, які можуть зумовити складні життєві обставини (обставини, що негативно впливають на життя, стан здоров’я та розвиток особи, функціонування сім’ї, які особа/сім’я не може подолати самостійно).

Самоідентифікація жертви– перший крок до подолання насильства

Дуже часто самі постраждалі особи не розуміють, що над ними чиниться насильство, наприклад, коли їм постійно погрожують, забороняють навчатися та працювати,  контролюють кожен крок, ображають та принижують.

Самоідентифікація особи, як жертви будь-якої форми домашнього насильства, є першим кроком до зупинення домашньої тиранії. Тут спрацьовує наступний алгоритм: людина, яка не усвідомлює, що страждає від насильства, не розуміє й протиправності цих дій, тому з її боку жодних кроків для подолання насильства бути не може.

Особа, яка страждає від насильства, повинна спочатку усвідомити, що вона жертва, адже, не переконавши себе – не переконаєш інших. Наступними логічними кроками будуть дії, спрямовані на припинення насильства та покарання кривдника.

Як довести факт домашнього насильства?

  1. Якщо є свідки домашнього насильства – заручитися їх підтримкою. Свідки, як правило, бачать поодинокі прояви цих видів насильства і часто не знають усієї глибини та системності проблеми. В основному у таких випадках свідки та очевидці – це родичі та близьке оточення, які не завжди готові стати на бік жертви. Тому заручіться підтримкою того, кому довіряєте, розкажіть про ситуацію, що відбувається. Намагайтеся зробити так, щоб у проявів насильства були свідки. Але у боротьбі з тираном не заручайтеся підтримкою фальшивих свідків, не спирайтеся на видуманий сценарій, адже такі справи потім легко розсипаються у судах а лжесвідка  і вас можуть притягнути до відповідальності.
  2. Зафіксувати факти домашнього насильства (запис розмов, погроз, психологічного тиску, шантажу  на мобільний телефон, диктофон, приховану камеру тощо).

Неважко зрозуміти, що така фіксація фактів насильства жертвою відбувається приховано від кривдника. По перше, не можна виключати фізичну агресію тирана, якщо він дізнається про запис, по-друге, надалі кривдник буде обережнішим і навряд дасть вам можливість фіксувати свої знущання. Треба взяти за правило вмикати диктофон при спілкуванні з  особою, яка вас кривдить. Доречно встановити на свій мобільний телефон  додаток для запису усіх телефонних розмов. Кривдник, як правило, погрожує, ображає та тисне на жертву не тільки при безпосередньому контакті, а й у телефонних розмовах.  Звичайно, якщо справа дійде до суду, то маловірогідно, що прихований відеозапис, запис розмов на диктофоні чи телефоні буде визнано судом допустимим доказом, але беззаперечно такі записи зіграють важливу роль на початковому етапі, а саме, для відкриття кримінального провадження за фактом домашнього насильства, а також при складенні поліцією протоколу про адміністративне правопорушення.

Звертатися за допомогою та фіксувати факти таких звернень

Положеннями статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено коло суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії  домашньому насильству, які взаємодіють між собою:

  • спеціально уповноважені органи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству: Міністерство соціальної політики; Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації,сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради;
  • інші органи та установи, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству: служби у справах дітей; уповноважені підрозділи органів Національної поліції України; органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти; органи, установи та заклади охорони здоров’я; центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; суди; прокуратура; уповноважені органи з питань пробації;
  • загальні служби підтримки постраждалих осіб: центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка); центри соціально-психологічної допомоги; територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг); інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам;
  • спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб:притулки для постраждалих осіб, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги заклади та установи, призначені виключно для постраждалих.

Суб’єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству відповідно до компетенції забезпечують надання дієвої допомоги та захисту постраждалим особам та взаємодіють між собою на підставі “Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 658.

Куди звертатися за допомогою жертві домашнього насильства:

  • До суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
    Кожен суб’єкт  має свої функції та повноваження, але будьте впевнені, що куди б ви не звернулися, вам нададуть допомогу а, у разі необхідності, перенаправлять до іншого суб’єкта  в залежності від потреб та ситуації.
  • Телефонуйте до поліції 102 або зверніться до найближчого відділу поліції  з заявою про вчинення відносно вас домашнього насильства;
  • Телефонуйте з питань домашнього насильства на  урядову «гарячу лінію» 15-47.
    Цілодобово та безкоштовно фахівці готові надати психологічну підтримку, консультацію та зареєструвати відповідне звернення до державних органів;
  • телефонуйте на Національну «гарячу лінію» з питань запобігання домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації: 0 800 500 335(з мобільного або стаціонарного), або з мобільного 116 123 (з мобільного). Фахівці нададуть інформаційну, соціально-психологічну та юридичну підтримку;
  • Телефонуйте до Єдиного контакт центру системи безоплатної правової допомоги 0 800 213 103 (цілодобово та безкоштовно).
    Усі діти, які постраждали від домашнього насильства, можуть безоплатно отримати правову інформацію, консультації і роз’яснення з правових питань, допомогу зі складення заяв, скарг, інших документів правового характеру (крім процесуальних), а також отримати послуги зі складення документів процесуального характеру, представництва та захисту;
  • Якщо отримали тілесні ушкодження або стан вашого здоров’я погіршився – необхідно до сімейного лікаря або найближчого медичного закладу для отримання кваліфікованої допомоги та належного документування отриманих травм.
    Проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих від домашнього насильства здійснюється відповідно до Порядку проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб від домашнього насильства або осіб, які ймовірно постраждали від домашнього насильства та надання їм медичної допомоги, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я від 01.02.2019 №278.
  • Звертайтеся до фахівців для отримання психологічної допомоги, якщо ваш психологічний стан погіршився.

Якщо виникли додаткові питання правового характеру – телефонуйте до Єдиного контакт-центру системи БПД 0 800 213 103 (цілодобово, безкоштовно в межах України), де можна отримати наступну інформацію:

  • контакти та зв’язок з усіма центрами з надання БВПД та бюро правової допомоги;
  • консультування з питань надання безоплатної правової допомоги;
  • інформування про гарячі телефонні лінії з питань надання соціальних послуг та захисту прав людини;
  • надання правової інформації, консультацій та роз’яснень з правових питань.