назад

Як правники з Кривого Рогу захистили права клієнта, посилаючись на практику Європейського суду

Олександр потрапив у дорожню аварію ще у 2008 році, коли їхав на старенькому мопеді на роботу.  У результаті ДТП з автомобілем Mercedes-Benz  чоловік опинився в лікарні. Залишив її Олександр вже на візку, втративши здоров’я та працездатність. Автомобіль, з яким зіштовхнувся мопед чоловіка, належав ТОВ “Дронго”, а водій на той час працював у цьому підприємстві. Водія визнали винним, а Олександра  — потерпілою особою. Згодом кримінальну справу проти водія було закрито через амністію, а цивільний позов потерпілого  залишено без розгляду.

Вже у 2015 році рішенням суду першої інстанції було задоволено позов Олександра щодо стягнення з ТОВ “Дронго” втраченого заробітку у сумі 32778 гривні.  Але  винна сторона не виконала рішення суду.

Тоді виконавча служба у 2015 році  арештувала рахунки та майно товариства. Та виявилось, за відповідачем вже не було зареєстровано навіть транспортних засобів. Виконавці винесли постанову про неможливість  стягнення коштів через відсутність майна у ТОВ “Дронго”. Сам виконавчий лист повернули стягувачу у зв`язку з тим, що за вказаною у виконавчому документі адресою боржник не знаходиться, а майно, на яке можливо звернути стягнення, відсутнє.

Отже, результатом багаторічної судової тяганини стала неможливість притягнути до відповідальності особу навіть після визнання її винуватості судом. Інвалідність, пересування на візку і жодної компенсації нанесеної шкоди — ось що отримав чоловік. Та чи зупинився він у своїй боротьбі? Ситуація загартувала Олександра настільки, що зупинятись він не збирався.

Адже знав, що у разі неможливості стягнути кошти з відповідача, позивач має право на відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України, що передбачено статтею 1177 Цивільного кодексу України.

Правова колізія

Ситуація ускладнилась тим, що держава, взявши на себе зобов`язання із відшкодування за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, у випадках та порядку, передбачених законом, не визначила такі випадки та  врегулювала питання щодо відшкодування за рахунок державного бюджету України шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, виключно державними органами, розпорядниками бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачами бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, а щодо інших осіб питання до теперішнього часу не вирішено, відповідний спеціальний Закон не прийнято.

При цьому, ст. 1207 ЦК України, яка покладає на державу обов`язок з відшкодування потерпілому шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, якщо особа, яка вчинила злочин,  є неплатоспроможною, була включена до ЦК України з моменту його прийняття та набрання ним законної сили, тобто дана правова норма діє з 1 січня 2004 року та саме з цього часу у держави України існує обов`язок з відшкодування такої шкоди, однак держава Україна не виконує взяті на себе зобов`язання та не приймає протягом тривалого часу (до теперішнього часу, тобто більше ніж 16 років) відповідний спеціальний Закон, який би врегулював порядок відшкодування такої шкоди.

Отже, хоч передбачено те, що держава має виконувати рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, якщо особа, яка вчинила злочин, визнана неплатоспроможною, спеціального закону та порядку для цього досі немає.

Посилаючись на статті 1177, 1207 ЦК України, пункт 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, Олександр знову звернувся до суду щодо стягнення вже з Державної казначейської служби України на його користь матеріальної шкоди в розмірі 32 778,00 грн.

Судом першої інстанції було винесено заочне рішення на користь позивача, Олександра К* щодо  стягнення з Державної казначейської служби України відшкодування матеріальної шкоди 32 778,00 грн. Але Державна казначейська служба України звернулась щодо оскарження такого рішення.

На цьому етапі  за правовою допомогою чоловік звернувся до Криворізького місцевого центру з надання БВПД. Представляв його інтереси юрист центру Володимир Шишов. Правник відвідував клієнта вдома, адже Олександру пересуватись містом на візку було непросто. Володимир Шишов вивчив європейську практику з цього питання. І знайшов там норми і трактування, завдяки яким зміг відстояти права свого клієнта.

Європейська практика

Рішення Європейського суду з прав людини від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» містить висновки про те, що відсутність механізму реалізації відповідного законодавчого положення, на якому ґрунтуються вимоги заявника, становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Довести правову позицію допомогли і справи  «Гайдук та інші проти України», «Копецький проти Словаччини».

“Держава Україна взяла на себе позитивний обов`язок з відшкодування майнової шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, та  шкоди, завданої потерпілому каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину,  якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною, – зазначає юрист Володимир Шишов. – А саме така ситуація трапилась з Олександром”.

Володимир Шишов успішно довів це у судах першої та апеляційної інстанцій, захищаючи клієнта перед Державною казначейською службою України. Тож апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а рішення суду на користь клієнта набуло законної сили. Таким чином, права людини з інвалідністю було захищено завдяки національним механізмам захисту прав людини. Суд чи не вперше в такому питанні керувався не виключно українською судовою практикою, а взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини.

“Борітеся — побороте” – відомий вислів українського поета Тараса Шевченка. “Звертайтесь до системи безоплатної правової допомоги, і ми допоможемо вам у вашій боротьбі за справедливість”, – зазначають у Криворізькому місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги.